Слободян Юлія



***
Бачили ми війни світові,
Читали про далекії віка,
Але завжди вітали гордості сталеві
Крізь глибокії і вічнії літа.

Шляхи тернисті ми проходили,
Бо доля кличе нас туди,
Але до зірок все-таки ступили
Крізь терни і в люті холоди.

Повсякчас бачили, як лукаво
Нами правлять рускії царі,
Але плюндрували їхні лиця браво
За долю Рідної Землі !

Ми відчували, як шляхтичи-поляки
Глумились над нашими дітьми,
Але протестували вже без переляку
За мову українськую не зі сторони

Ми проникали духами віршів,
Написаних Тарасом в бур'янах.
Бо бачили безжалісних катів,
Що вбивають героїв в кайданах

І піднімали ми зграями народи,
Як наш Дніпро хвилі підійма.
Бо ходили у загарбницькі походи,
Відвоювати ім'я любого села

Ми молились і клякали до Богів,
Цілий день і кожну ніч.
А потім вже молися до Бога,
Іншим вже богам наперекір

Століття ми боролись булавами,
І скільки скоєно було гріхів,
Щоб зараз розпусними словами
Заплямувати честь наших прадідів

І скільки полягло козаків?
Для майоріння жовто-синіх кольорів
Щоб запах волі чувся в мові
І соловей літав у кожнім слові

І зараз…скільки душ невинних?
Були відправленні на небеса
За наказом депутатів "вірних"
Але за славу України навіка !

Можливо, й сьогодні будуть війни,
Але, щоб знали всі народи й всі світи,
Що не колихнеться дух народу України!
Й не будуть нею правити іудськії сини!



***
Ти знаєш що таке мольберт?
І дивна річ якась отая?
Ти знаєш є такий момент…
Коли ти сам себе питая
Мовчки, щось незвідане кричиш….

Ти знаєш, що таке мольберт?
Я знову встав…. Наполягаю
І це вже схоже на концерт
Ходіння. Допит. Тебе лякаю?

Ти знаєш, що таке опора?
У віру завтрашнього дня
Це копіт? Втеча? Непокора?
Із виступу солодкая брехня?

Ти знаєш, що таке мольберт?
От уяви, що ти художник
І вибери отой дурний момент,
Коли краси природи став заложник.

І без мольберту ти є не художник,
І без мольберту - ніякий не митець.
Ти просто як і не безбожник
Та не для прикладу отець.

Ти маєш все вже найдорожче
І пензлів тисяч може з п'ять.
Та без мольберту ти лиш подорожник,
Що одяг зеленню мастять.

І все стоїш немов пришитий.
Без рук. Без долі. Без даху.
Ти виглядаєш як безхатченко побитий
Без сліз. Без жалю й таланУ.

І ти стонаєш про опору,
Щоб красу оту закарбувать
І ти волаєш без докору,
Бо нема кого потурбувать

Ти зрозуміла що таке мольберт?
І як же він потрібен в долі…
Бо є такий дурний момент,
Що ти б віддала комусь крихту волі!



***
Навіщо калічиш ти правду?
Ти ж, ніби, борець за добро.
Навіщо вбиваєш жадану?
І цілишся рівно в ядро.

І сміло плюндруєш довіру,
Ніби нічого за це не будЕ.
Ти так владно вичавлюєш віру,
Мовби рану, що швидко пройде.

Чому так легко плюєш у велике?
Найінтимніше у кожного з нас.
Ти поводишся, неначе щось дике,
Буцімто в тебе на це є ще час.

А скоро ти будеш старенький
І постукають циклони у вікно
Та не захистить тебе ніхто, мій рідненький,
Зробив ти погане давно!



***
Життя людей взлетіли до весни.
Замурзаний Дніпро пливе над городами.
Не будуть майоріти вже казкові сни
Небесній сотні десь над головами.

Тільки сльози матерів, залишаться навіки
В серці житиме скорбота та печаль.
Глибокі рани, що не зцілять навіть ліки
Здоровий розум однако туманять.

Тільки сльози батьківської хати,
Підносять душі смертних до небес.
Вже не хоче Рай людей приймати
Бо горить в очах Жити! Інтерес.

Тільки сльози в дружини на руках,
Вимолюють прощення гріхів.
Ненависть, що видно по очах
До юродливих парламентських синів.

Тільки сльози діточок маленьких.
Ковзають по щочках бурхвило навесні,
Бо гомін не почують батька й мати рідних
Давним-давно ніколи! Вже навіть в далині!

Тільки сльози простого людського народу,
Назавжди закарбують пам'ять на землі.
Про героїв праведного роду,
Що віддали все життя не на чужині.



***
Пригорнеш до себе ніжною рукою,
І як в дитинстві світлом напуєш…
Мій зір так тішиться милуючись тобою,
І тішиться тобі як всюди ти снуєш.

Ти будеш полювати не нажарти
На долю, що звела твоє дитя в гріхи
І запалишся сильніш любої ватри !
Освітлюючи будь-які мені шляхи.

Я ж люблю милуватися тобою,
і як старіє шкіра неповторних рук…
Мені подобається, коли в твоїх очах юрбою
Моє дитинство пропливає без порук.

Я ж знаю: не забудеш ти ніколи
І навіть, коли тебе вже навість склероз,
Що твоя любов була, як лікарські уколи
Спричиняла я ж лише ненависний невроз.



***
Не смій коритися долі!
Проти неї вміло бунтуй.
Не смій лишитися волі!
Ти її завжди цінуй .

Не смій мандрувати стежкам,
Що зроду тобі не дані.
Не смій руйнувати руками,
Чужий рай на світлій землі.

Не смій порпатись в бруді
В минулому спогад своїх…
Не смій думками, що в блуді
Творити ілюзій відбиток твоїх.

Ти чуєш не смій буде невдалим
експерементом чужих помилок
Ти чуєш не смій бути безправним
Експонатом не своїх порок!

Ти чуєш? Правда ти чуєш мене?
Не смій боятися долі,
Бо без неї не було б тебе,
Бо без неї не було б волі.



***
Виходиш довго з авто,
З осіннім подихом вітру,
В супроводі містера Ніхто
Підбираєш нову палітру.

Малюєш, наче нових людей ,
та схожих чогось на звичних.
Маючи безліч ідей,
малюєш тобі вже привичних.

Виводиш ти пензлем сердито,
Бо думаєш про нове життя,
Але згадуєш не гордовито
Про минуле своє буття.

Ти нечебто прагнеш забути
Та думки гудуть навперекір.
Про минуле, що не може минути
Про тепер як нелегкий турнір

Ти хочеш малювати майбутнє,
Але не говориш слово:"Прощай",
Не сприймаєш його, як могутнє
Слово, що кричить:" Починай".

Я здогадуюсь: ти хочеш вернути,
Щирі моменти серцебиття.
Я ж знаю: ти хочеш забути
Невдалі моменти свого каяття.

Ти малюй-малюй різноманітні картини.
Але макулатури життя не збирай!
Ти малюй тільки не сірі днини,
А барвами веселки їх напувай!

Тож малюй на тон тільки світліше,
Все про що гучно волає душа.
Ти малюй-малюй на тон яскравіше
Незабутні й непрості почуття.



***
Ми будем золото і скарби откривати,
Та потім буде то для нас звичайний бруд…
Подумки ми тільки в собі будем царювати,
А потім сльози лить за марний труд…

І шкода, що час вже не вернути.
А все-таки то був і є для нас найбільший дар!
Як шкода, що час зумів, на жаль, минути,
Та життя пройшли ми сотні марних ар…

Буде всім нам шкода, що ти шукав надії,
Адже вона останньою завше помира…
Буде всім же шкода, що жив ти друже в мрії,
Та знав,що оманливе повітря видиха…

22.04.2016р.

Слободян Юлія
(учениця 7 А класу)

Ковальова Марта
(учениця 5 В класу)

Бондарчук Евеліна
(учениця 6 Б класу)

Лерш Ірина
(учениця 6 Б класу)

Возняк Ірина
(учениця 6 А класу)

Романенчук Оксана
(учениця 6 А класу)

Щербатюк Христина
(учениця 6 А класу)